Цій статті уже 22 роки. На жаль, не втратила вона своєї актуальності й до сьогодні. Тому відважився поділитись нею із Вами.
Ви любите своє місто? То подивіться на нього очима патріота, якому зрозумілі й близькі його біди і болі та який хоче і може щось здійснити в тій долі на краще, хоч це нелегко.
Вигляньте із-за парканів своїх осель, вийдіть із квартир, зніміть замки байдужості з душ. Адже наше місто - це наш Дім, це наш Берег. Прислухайтесь, як стогне, задихаючись від бруду, земля; як напружують останні сили замучені, забруднені промисловими та агрохімічними стоками води річок.
"Коли немає Бога, то я бог", - сказав один із героїв роману Достоєвського. Саме через вседозволеність ми не помітили, як переступили межу. Переступили і жахнулись:
Двадцятий вік створив свою чуму...
Біда полям і озеру, і плесу...
Ліси мої, хто вас убереже?
Чи є у вас тепер хоч неба синій клапоть?
Що людству залишається?
Невже - обнятися з лелеками і плакать?
/О. Пахльовська "Долина храмів"/
Дзвони Храму Душі людської - під міцним засувом байдужості. Як їх сколихнути? Думаймо усі, поки не пізно, рятуймо природу, а отже і себе. Бо платимо ми всім: здоров'ям, викинутими на вітер коштами, втраченим рослинним і тваринним світом. А що найгірше - втратою культури між людиною і природою, екологічною аморальністю. Мимоволі ми виховуємо у підростаючого покоління безкультурне, хижацьке ставлення до природи: як взяти в неї якнайбільше, нічого не віддавши.
Де поділася культура життя на землі, культура справжнього господарювання, яка була в нас на Україні???
Ви любите своє місто? То подбайте про нього. Не смітіть на вулицях, нехай на кожній з них цвітуть різноманітні квіти, зеленіють травяні газони. Подбаймо про чистоту душі нашого міста. І виховаємо цю рису і в наших дітях, бо життєві дороги у світ завжди починаються від стежки із рідного дому, а велика мудрість - від материнської.
Якщо любите своє місто, то зробіть добру справу: посадіть кущик калини, щоб гарний спомин був людям. Бо правду каже прислів'я: без калини нема України. Це не тільки окраса, це глибокий символ, це наш дух, наш Берег. То віддаймо частину душі, помислів, своєї праці, аби наше місто стало гордістю і окрасою тих, хто у ньому живе.
А. Горечко, м. Ходорів
P.S. А прочитав цей допис у "Новому часі" від 11 серпня 1990 року.
Ви любите своє місто? То подивіться на нього очима патріота, якому зрозумілі й близькі його біди і болі та який хоче і може щось здійснити в тій долі на краще, хоч це нелегко.
Вигляньте із-за парканів своїх осель, вийдіть із квартир, зніміть замки байдужості з душ. Адже наше місто - це наш Дім, це наш Берег. Прислухайтесь, як стогне, задихаючись від бруду, земля; як напружують останні сили замучені, забруднені промисловими та агрохімічними стоками води річок.
"Коли немає Бога, то я бог", - сказав один із героїв роману Достоєвського. Саме через вседозволеність ми не помітили, як переступили межу. Переступили і жахнулись:
Двадцятий вік створив свою чуму...
Біда полям і озеру, і плесу...
Ліси мої, хто вас убереже?
Чи є у вас тепер хоч неба синій клапоть?
Що людству залишається?
Невже - обнятися з лелеками і плакать?
/О. Пахльовська "Долина храмів"/
Дзвони Храму Душі людської - під міцним засувом байдужості. Як їх сколихнути? Думаймо усі, поки не пізно, рятуймо природу, а отже і себе. Бо платимо ми всім: здоров'ям, викинутими на вітер коштами, втраченим рослинним і тваринним світом. А що найгірше - втратою культури між людиною і природою, екологічною аморальністю. Мимоволі ми виховуємо у підростаючого покоління безкультурне, хижацьке ставлення до природи: як взяти в неї якнайбільше, нічого не віддавши.
Де поділася культура життя на землі, культура справжнього господарювання, яка була в нас на Україні???
Ви любите своє місто? То подбайте про нього. Не смітіть на вулицях, нехай на кожній з них цвітуть різноманітні квіти, зеленіють травяні газони. Подбаймо про чистоту душі нашого міста. І виховаємо цю рису і в наших дітях, бо життєві дороги у світ завжди починаються від стежки із рідного дому, а велика мудрість - від материнської.
Якщо любите своє місто, то зробіть добру справу: посадіть кущик калини, щоб гарний спомин був людям. Бо правду каже прислів'я: без калини нема України. Це не тільки окраса, це глибокий символ, це наш дух, наш Берег. То віддаймо частину душі, помислів, своєї праці, аби наше місто стало гордістю і окрасою тих, хто у ньому живе.
А. Горечко, м. Ходорів
P.S. А прочитав цей допис у "Новому часі" від 11 серпня 1990 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар