До написання цього матеріалу змусила мене небуденна подія, яка трапилась у рідному селі. Імен, звичайно, не називатиму.
Приїхав якось до рідних в гості. І як тільки переступив поріг хати - мати мені каже: "Рятував ти душу, рятував, але не врятував!" Допитуюсь, що ж трапилось. "Повісився той і той!" Спочатку не міг зрозуміти й повірити, бо, на відміну від свого брата, - самогубець був зовсім іншою людиною: закінчив успішно технікум, працевлаштувався, почав облаштовувати своє помешкання і, звичайно, будував плани на перспективу. Аж раптом...
...безглузда смерть.
Коли розпитував про подробиці, то спершу конкретики ніякої не було, хоч мати казала, що ніхто не може повірити в такий розвиток подій. Вже згодом стало відомо, що щезла зарплатна картка: на ній він залишав значну частину грошей, аби продовжити облаштування будинку. Отож, існувала версія, що картку викрали, її власника зуміли пригостити значною дозою алкоголю, а далі...
Аж у бесіді із своїми друзями через декілька днів дізнався, що якось на новому місці роботи тому хлопцю стало зле; з'ясувалось, що має приховану форму епілепсії. Й директор викликав його на розмову. Та, пояснивши що боїться аби не було летального випадку на виробництві, повідомив про звільнення. Незважаючи на те, що покійний дуже добре справлявся із роботою, був комунікабельним і товариським, користувався доброю опінією серед співробітників. Для мого односельчанина ця звістка була громом серед ясного неба! Не маючи належної підтримки з боку рідних, деякий час носив цю проблему в собі, а на кінець зробив те, що зробив...
Скажу відверто, коли обміркував почуте емоції "зашкалювали"!!! Як легко ми приймаємо ті, чи інші рішення! А інколи так потрібне зосереджена й твереза оцінка ситуації. Бо ж словом можна вилікувати, а можна...
Якщо я маю становище в суспільстві, якщо маю вищі студії, якщо я є власником певного капіталу в банку - то можу не зважати на своїх ближніх, бо хіба я винен, що не можуть дати собі раду!?? Але, людино, схаменись і задумайся чи ти певна свого становища?
А прості смертні?... Якщо цей хлопчина був таким шанованим у колективі (бо, як прийшли на прощання, то був страшний лемент!), чому ж не зуміли якось зарадити звільненню; зрештою, невже неможливо було по-людськи розрадити, втішити, підтримати молоду особу, яка серед рідних не мала належної уваги ще з раннього дитинства, але не пішла їх згубними стежками??! Хіба односельчани, які з ним працювали не відали про це???
Але жити за принципом: "Моя хата з краю - нічого не знаю!" значно простіше, аніж витрачати дорогоцінний час на серйозні розмови, краще вже посидіти за гальбою пива й підтримати бізнесмена, який те пиво продає, аніж простяка!
То ж коли говорять про охорону праці й техніку безпеки, то перш за все слід перевіряти всіх без винятку керівників на моральність і наявність такої важливої риси як второпність!?
Приїхав якось до рідних в гості. І як тільки переступив поріг хати - мати мені каже: "Рятував ти душу, рятував, але не врятував!" Допитуюсь, що ж трапилось. "Повісився той і той!" Спочатку не міг зрозуміти й повірити, бо, на відміну від свого брата, - самогубець був зовсім іншою людиною: закінчив успішно технікум, працевлаштувався, почав облаштовувати своє помешкання і, звичайно, будував плани на перспективу. Аж раптом...
...безглузда смерть.
Коли розпитував про подробиці, то спершу конкретики ніякої не було, хоч мати казала, що ніхто не може повірити в такий розвиток подій. Вже згодом стало відомо, що щезла зарплатна картка: на ній він залишав значну частину грошей, аби продовжити облаштування будинку. Отож, існувала версія, що картку викрали, її власника зуміли пригостити значною дозою алкоголю, а далі...
Аж у бесіді із своїми друзями через декілька днів дізнався, що якось на новому місці роботи тому хлопцю стало зле; з'ясувалось, що має приховану форму епілепсії. Й директор викликав його на розмову. Та, пояснивши що боїться аби не було летального випадку на виробництві, повідомив про звільнення. Незважаючи на те, що покійний дуже добре справлявся із роботою, був комунікабельним і товариським, користувався доброю опінією серед співробітників. Для мого односельчанина ця звістка була громом серед ясного неба! Не маючи належної підтримки з боку рідних, деякий час носив цю проблему в собі, а на кінець зробив те, що зробив...
Скажу відверто, коли обміркував почуте емоції "зашкалювали"!!! Як легко ми приймаємо ті, чи інші рішення! А інколи так потрібне зосереджена й твереза оцінка ситуації. Бо ж словом можна вилікувати, а можна...
Якщо я маю становище в суспільстві, якщо маю вищі студії, якщо я є власником певного капіталу в банку - то можу не зважати на своїх ближніх, бо хіба я винен, що не можуть дати собі раду!?? Але, людино, схаменись і задумайся чи ти певна свого становища?
А прості смертні?... Якщо цей хлопчина був таким шанованим у колективі (бо, як прийшли на прощання, то був страшний лемент!), чому ж не зуміли якось зарадити звільненню; зрештою, невже неможливо було по-людськи розрадити, втішити, підтримати молоду особу, яка серед рідних не мала належної уваги ще з раннього дитинства, але не пішла їх згубними стежками??! Хіба односельчани, які з ним працювали не відали про це???
Але жити за принципом: "Моя хата з краю - нічого не знаю!" значно простіше, аніж витрачати дорогоцінний час на серйозні розмови, краще вже посидіти за гальбою пива й підтримати бізнесмена, який те пиво продає, аніж простяка!
То ж коли говорять про охорону праці й техніку безпеки, то перш за все слід перевіряти всіх без винятку керівників на моральність і наявність такої важливої риси як второпність!?
Немає коментарів:
Дописати коментар